4 вересня минає 39 річниця з Дня вбивства Василя Стуса
39 років тому, 4 вересня 1985 року, у таборі ВС/36-1 біля села Кучино Пермського краю, радянська система вбила українського поета-шестидесятника, перекладача, публіциста, прозаїка, літературознавця, правозахисника, політв’язня СРСР, дисидента, члена Української Гельсінської групи, борця за незалежність України у ХХ столітті.
Йому було всього 47 років, з них 12 років в ув’язненні. Це був не табір, а тюрма з наджорстоким режимом, рік в одиночній камері утримання, прогулянки 1 година на добу у дворику 2х3, один лист на місяць, одне побачення на рік, передача до 5 кг на рік.
Василь Стус у віршах та відкритих листах до влади критикував її за порушення прав людини. Покарання відбував у таборах Мордовії. Більшість написаних ним віршів вилучались і знищувались.
Він писав: «Бути радянським громадянином – значить бути рабом». Два рази зрікався громадянства СРСР, боровся за українську мову і культуру, не міг змиритися з циркуляром Валуєва.
До Андрія Малишка він писав:
«Коли хвиля русифікації — це об'єктивний процес і потрібний для майбутнього ( історично справедливий), то чом нашим діячам культури і не служити п р о г р е с о в і? Чому б тоді не "перекваліфікуватись", щоб не пхати палиць в колеса того воза, який котиться по трупах таких дон-кіхотів, як козацькі літописці, і Капніст, і братчики, і Тарас, і "громадяни", і Драгоманов, і Франко і т. ін. і т. п.
Як можна далі ждати? Як можна з усім цим миритись? Зовсім не важко знайти факти найгрубішого шовінізму, найбезсоромнішого національного приниження, проти чого достатньо зброї в ленінському національному арсеналі. Чому ж ми такі байдужі, звідки у нас стільки покори перед долею як фатумом?
Я вважаю, що доля Донбасу — це майбутня доля України» - він виходець з Донбасу і передбачав яке лихо назрівало в Україні
«Від сорому, який нащадків пізніх палитиме, заснути я не можу» — писав великий наш поет.
В радянський період творчість Василя Стуса була забороненою, боялися його особистості, його відвертості, його безкомпромісності, як він писав на Україні. Він був горлом обурення і протесту.
«Голови гнути я не збираюсь, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу стояти до загину»
Василь Стус був похований на табірному цвинтарі. У 1989 році перепохований на Байковому кладовищі.
Марія КАЧУР,
директор Трибухівського будинку культури
