Сьогодні у с. Медведівці провели в останній земний шлях Героя Василя Михайлишина
Гірко плакали люди, важкими сивими хмарами тужило небо, невимовним смутком огортали душу мелодії військового оркестру і звуки церковних дзвонів.
Трибухівська громада прощалася зі своїм молодим земляком Василем Михайлишиним.
Йому було 27, коли прийняв важливе рішення – добровільно стати на захист Батьківщини.
Був стрільцем 2 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини 1241 Західного ОТО.
Завжди життєрадісний, привітний. Ніколи не давав сумувати побратимам. Навіть у найважчі часи, коли до відчаю залишався крок, Василь знаходив потрібні слова, аби підтримати товаришів.
28 червня. День Конституції України. Василь вирушив на позицію на території Серебрянського лісництва на Луганщині. За декілька днів розпочнеться його довгоочікувана відпустка… Але одна мить і воїн їде додому у труні - ворожа куля снайпера безпощадно позбавила його життя.
Ця страшна звістка гострим мечем вп’ялася в серце його донечці, матері, дружині, братам, друзям, близьким, усій нашій громаді.
Вчора загиблий Герой повернувся додому на щиті. Встеливши дорогу квітами, люди на колінах, зі сльозами в очах та молитвою на устах зустріли свого земляка, а сьогодні провели його в останню земну дорогу.
Поховали захисника з військовими почестями на кладовищі у с. Медведівці. Рідним вручили прапор, як символ держави, за яку загинув Василь та нагрудний хрест «За доблесну службу».
Настала найважча мить – під залпи прощальних пострілів та мелодію національного гімну у могилу опустили Василя. Сира земля гучно падала на труну та присипала усі мрії і сподівання.
Тепер йому назавжди 29…
Чин похорону підійшов до завершення.
Присутні, і досі не усвідомлюючи цієї важкої реальності, розійшлись по домівках.
Теплими, ніжними краплями дощу почало плакати небо, немовби, намагаючись полегшити страждання рідних. Воно не знає, що є рани, які болітимуть завжди.
Дякуємо Василеві за жертовність і подвиг.
Вічна пам'ять і шана Герою.
